Стартує програма «Рука допомоги» в рамках якої малозабезпечені можуть отримати фінансову допомогу
З 1 січня 2022 року в країні стартує державна програма «Рука допомоги», яка реалізується Міністерством соціальної політики в межах проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за підтримки Світового банку.
Пілотний проєкт Мінсоцполітики дає шанс малозабезпеченим людям, що втратили роботу, кардинально змінити своє життя.
Стартуємо зі Львівщини, бо тут підприємцями стало найбільше – 109 учасників, з них 91 малозабезпечений, 18 – внутрішньо переміщені особи. На розвиток бізнесу держава надала їм понад 7 млн грн фінансової допомоги, з них уже понад 6 млн повернуто до держбюджету шляхом сплати податків та єдиного соціального внеску. 56 учасників повернули фінансову допомогу, з них троє – достроково, а 53, які були залучені до «пілоту» пізніше, продовжують виплати. І лише шестеро припинили діяльність. Щодо них прийнято рішення про повернення суми фінансової допомоги у повному обсязі.
МЕБЛІ НА РІЗНИЙ СМАК І ГАМАНЕЦЬ
- Я спочатку не вірила у те, що держава може допомогти окремо взятій людині розпочати бізнес, – посміхається 34-річна Наталія Марковська з села Дем’янка-Лісна Жидачівського району Львівської області. – І довго вагалася, перш ніж подати документи для участі в проєкті. Про нього я дізналася від свого інспектора в Центрі зайнятості, де отримувала соціальні виплати, звільнившись з посади виховательки дитсадка. Мій чоловік Петро на той час підробляв виготовленням меблів на замовлення. Обговоривши з ним нечувано вигідну пропозицію, вирішили, що легалізуємо його підробіток і розширимо виробництво.
Сьогодні корпусні меблі родини Марковських замовляють не лише мешканці Львівщини, а й сусідньої Івано-Франківщини. Навіть одна родина одеситів їх вподобала – добра слава про них передається з вуст в уста і через соціальні мережі. У списку пропозицій: шафи-купе, ліжка, столи, меблі для віталень, дерев’яні сходи…
- Приватне підприємство я оформила на себе, а робітником взяла спочатку свого чоловіка, а коли замовлень стало більше, нам знадобилися ще два майстри, – продовжує Наталія. – Без цієї допомоги ми навряд чи змогли б відкрити власну справу. Виділені безготівкові кошти (в 2017 році 15 неоподаткованих мінімумів складали 63 тисячі гривень) пішли на оплату дороговартісних електропилки, рейсмусового і токарного верстатів, фурнітури тощо. Хоча довелося докладати і власних грошей чимало – «дрібниці» теж дорого коштують. Але відступати було нікуди.
Найбільше Наталя боялась ведення фінансових документів, хоча й вивчала у виші банківську справу. Та, каже, у неї, як і в усіх, хто ввійшов у проєкт, був власний куратор, який навчив усім тонкощам справи.
- За мірками села, ви багата родина? – запитуємо Наталю Марковську.
- Насамперед, до нас тепер є довіра замовників, бо ми працюємо легально, – відповідає жінка. – І це великий плюс, що позначається на доходах. По-друге, ми працюємо відповідально – Петро сам робить заміри, сам складає меблі у замовника вдома. По-третє, за надприбутками не женемося, бо це для нас не головне в житті, тож цінова політика у нас доволі гнучка. З доходів купуємо матеріали, пальне, платимо зарплату найманим працівникам, за використану електроенергію, щось ремонтуємо, щось докуповуємо... Добре, що приміщення майстерні не орендуємо – воно наше, розміщується на території домоволодіння. Ще до січня цього року повністю повернули державі позику у вигляді податків і соціальних зборів. Поїздки за кордон собі, щоправда, не планували. Зате ми можемо більше допомагати фінансово тим, кому потрібна допомога. Це точно не останні наші гроші…
«ЯКБИ НЕ ДОПОМОГА, ПОПОВНИЛИ Б ІЗ ДРУЖИНОЮ ЛАВИ ЗАРОБІТЧАН»
Керамікою 34-річний Ігор Гиба із Золочева на Львівщині – професійний кухар-кондитер – захоплювався давно, і навіть підробляв цим ремеслом. Та три роки тому його родина опинилася у надзвичайно складному становищі: чоловік змушений був кинути роботу, щоб доглядати за немічним дідусем, втратила заробітки і дружина Соломія. У Центрі зайнятості населення, де вона перебувала на обліку, роботи за спеціальністю їй не могли запропонувати. На щастя, в той час в області розпочався пілотний проєкт «Рука допомоги», який кардинально змінив життя молодого подружжя.
- Умови кредитування бізнесу були дуже спокусливими, – пригадує глава родини, нині художник-гончар. – Знаючи, під які драконівські відсотки банки видавали кредити, ми з радістю погодилися взяти від держави поворотну безвідсоткову позику, яку треба було віддати протягом трьох років, причому – у вигляді податків і соціальних зборів. Це був шанс здійснити нашу спільну з дружиною мрію – відкрити майстерню-студію з виготовлення керамічних виробів.
Чоловік відверто зізнається, що якби не підвернувся тоді такий шанс, то, певно, вони з Соломією виїхали б на заробітки в одну з сусідніх країн, відмовившись від своєї мрії.
Перш ніж отримати гроші на розвиток власної справи, учасники пілотного проєкту «Рука допомоги» пройшли тематичне експрес-навчання, після чого захистили бізнес-плани.
- У нас нарешті з’явилася можливість придбати професійне обладнання: «Рука допомоги» оплатила нам вартість двох горнів, гончарного кола, муфельної печі, – розповідає Ігор Гиба.
– Щоправда, в перший місяць роботи нам довелося зі своїх грошей оплатити вартість орендованої майстерні. Далі ми почали заробляти, нарощуючи обсяги виготовлення ужиткових керамічних виробів. Офіційне працевлаштування дало нам низку переваг: у нас одразу ж зросла кількість великих замовників. Ресторанам, готелям тощо важливо мати справу з фірмою, яка працює прозоро.
Та основний напрямок бізнесу родини Гиби – навчання бажаючих отримати ази гончарної справи. У родинній майстерні-студії «GIScerаmics» під час майстер-класів вчать не просто ліпити з глини, скажімо, тарілки, а тарілки у вигляді груші, ананаса, полуниці…
Карантин вніс деякі корективи у гончарний бізнес молодих підприємців – групові заняття були припинені, тому вони більше часу працювали над створенням ужиткових речей під реалізацію. Це оригінальні з унікальними орнаментами горнятка, підсвічники, тарілки з білої глини, виготовлені у старовинній техніці молочної кераміки. Соломія розмальовує продукцію й створює стильні жіночі прикраси. Основний ринок їхнього збуту – Львів, де й знаходиться їхня майстерня. Основні покупці виробів на онлайн-платформах – громадяни США.
Незважаючи на дедалі більшу конкуренцію, гончарна родина Гиби впевнено тримається на плаву. Велику роль у цьому відіграє постійна реклама продукції через соціальні мережі. Виділені державою кошти змогли повернути за два з невеликим роки. Тепер їхній місячний дохід складає приблизно стільки ж, як і отримана три роки тому поворотна фінансова допомога. У майбутньому подружжя планує відкрити мінізавод.
«ДЕРЖАВА ПІДТРИМАЛА МЕНЕ, Я ПІДТРИМУЮ ДЕРЖАВУ»
34-річний Микола Рак з Борислава, власник піцерії «Bambino», каже, що йому гроші впали просто з неба.
- Було ось як, – посміхається молодий чоловік. - У 2017 році я вчергове повернувся із заробітків в Італії з наміром відкрити власну справу в рідному місті, про що давно мріяв. Я багато професій перепробував на чужині, а останнім часом працював в одному містечку біля Неаполя помічником піцайоло. Тоді й виникла ідея зробити дома відкриту піч і випікати в ній піцу на дровах під замовлення. На той час нічого подібного в Бориславі не було. І поки збирав документи для відкриття приватного підприємства, стояв у Центрі зайнятості населення як безробітний. Мені неймовірно пощастило, що саме у цей час в області стартував пілотний проєкт «Рука допомоги». Для мене це справді було рукою допомоги, бо починати бізнес з нуля – то велика морока. А тут бажаючих стати підприємцями не лише навчили за державний кошт вести бізнес, а ще й дали гроші на його розвиток.
У список найважливішого Микола Рак вніс тістоміс великого об’єму, набір лопат для випічки, щітку для чистки печі й головне – холодильний стіл на кілька секцій, на якому дозріває тісто протягом доби. Відкриту піч за європейською технологією чоловік збудував у сараї на власному подвір’ї. А ще знайшов в інтернеті рецепт справжнього італійського сиру й сам навчився його готувати зі свіжого коров’ячого молока.
- Я буквально підірвав Борислав своєю піцою! – розповідає Микола. – На перших порах до нас ходили, як на екскурсію й питали, чи вогонь у печі не декоративний. Дехто спеціально самостійно збирав піцу, аби лише подивитися на власні очі, як вона робиться від початку до кінця. Бо такого ніхто раніше не бачив. Люди нахвалювали піцу з сухими краями, відгуки про неї передавалися із вуст в уста. Я навіть рекламу всього лише раз і дав та раз виготовив візитівки. Оголошень у соціальних мережах поки достатньо.
Коли сам перестав справлятися із замовленнями, найняв ще трьох осіб. У Центру зайнятості просив лише чоловіків, бо підкидати дрова у піч, слідкувати за вогнем і водночас за тістом – справа не жіноча. Щоправда, чоловіки теж не всі витримували, мінялися…
Головне в роботі Миколи Рака та його невеликої команди – доставити замовнику піцу гарячою, на край – теплою, бо розігріта втрачає справжній смак. Тому її розвозять на автомобілі у термосумках. Під час карантину послуга мобільного харчування була особливо актуальною – й доходи піцерії у той час навіть зросли.
А найбільше замовлення, яке довелося виконувати Миколі Раку з підлеглими, – 126 піц за день. То був рекорд для маленького Борислава!
На жаль, ціна на складові піци зростає. Молодий підприємець стартував з 65 гривень за штуку, але поступово вимушений був підвищувати ціну кілька разів на 10 гривень, і так вона піднялася до 95-ти. Хоча покупців це не відлякує, бо водночас зростають потроху і доходи. Ті, хто уподобав першу піцу на дровах у Бориславі, не зраджує своїм гастрономічним смакам: кількість клієнтів у піцерії лишається стабільною, незважаючи на те, що у Миколи Рака з’явилося в місті аж сім конкурентів. І це вже змушує його замислюватися над проведенням рекламної кампанії, над розширенням бізнесу в курортних містах.
- А найкраща реклама моїй продукції – те, що всі мої четверо дітей харчуються піцою на дровах, – знову посміхається Микола. – Навіть найменший син, якому півтора рочку і який ще не вміє говорити, просить «пі» й одламує сухі краєчки в коржі, які найсмачніші.
Микола Рак знає зсередини італійський бізнес, який працює лише «по-білому». І на чужині мріяв про те, що, повернувшись до України, теж працюватиме легально, щоб бюджет країни поповнювався з кожною проданою ним піцою. Так і сталося: держава підтримала його, а він підтримує державу.
- Я всім своїм знайомим розповідав про проєкт «Рука допомоги», – каже чоловік. – Це дійсно унікальна можливість вибратися з бідності окремо взятій родині. Ми, наприклад, маємо щомісяця дохід не менше 15-20 тисяч гривень. А поворотну допомогу незчувся, коли й погасив за рахунок податків та соціальних внесків. Старт узято хороший, і я вже бачу подальші шляхи розвитку своєї справи. Я вже маю досвід ведення власного бізнесу. І дуже радію, що позитивний досвід таких, як я, напрацьований під час пілотного проєкту «Рука допомоги», з нового року буде розповсюджено на всю Україну.
ДОВІДКОВО
Пілотний проєкт «Рука допомоги» визнаний Всесвітньою організацією СМС-Global (ICMCI) одним із найкращих проєктів у світі. Команда консультантів проєкту отримала найвищу світову нагороду у галузі менеджмент-консалтингу – Constantinus Award від Всесвітньої організації СМС-Global (ICMCI), а також нагороду Міжнародного фонду Габріеля Аль-Салема «За видатні досягнення у консалтингу».
Джерело: Укрінформ
